Філософія як форма суспільної свідомості

Свідомість первісної людини визначалась перевагою чуттєво-емоціонального над інтелектуально-розумовим. У первісній добі розвитку людства міфологія та, пізніше, релігія займали провідне місце. В цей історичний час ілюзорно-фантастичні образи та релігійна віра передували пізнанню, а позитивно-наукові знання лише зароджувались, являли собою окремі, не пов’язані між собою положення. На думку німецького філософа ХХ ст. К. Ясперса, міфологічна епоха існувала в період між 8 та 2 тисячоліттям до нашої ери. Заміна міфології філософією пояснюється ним зміною в людському бутті, всебічним його одухотворенням.

Відповіді на нові запитання людини про буття вперше дають стародавні мудреці: мислителі Китаю, аскети Індії, пророки Ізраїлю, філософи Греції. Їх відповіді та вчення досить наближені за своєю суттю, змістом та внутрішньою структурою. На цьому етапі історичного розвитку криза міфотворчої свідомості і поява спекулятивного, абстрактного мислення відображується в уявленнях тотожності та водночас протиріччя людини як малого світу, „мікрокосмосу” з природою як величним світом – „макрокосмосом”.

Біля витоків європейської філософії стояли „сім мудреців” – це античні мислителі: Фалес, Солон, Періандр, Ферікід, Пісістрат, Епіменід та Біон. Суть їх мудрування у локоні змах, афористичних відповідях на складні життєві питання. Першим запропонував термі „філософія” Піфагор, а до широкого вжиту йог ввів знаменитий стародавньогрецькій філософ Платон. Піфагор доводив, що доступний людям світ має приховану від безпосереднього споглядання і вивчення особливу душу-мудрість, що керує усім світовим ладом. Людина зі своїм розумом не здатна охопити та пізнати цю мудрість, яка зосереджена у світі, поте вона може пізнавати світ і бути, таким чином, любителем мудрості, тобто філософом.

Пізніше Сократ, а за ним Платон завдання філософії вбачають не тільки у тому. Щоб долучитись до незбагненної світової мудрості-душі, а і в тому, щоб зрозуміти світ людського буття, тобто з’ясувати, як і чому створені людською уявою боги, природні стихії та люди, їх взаємозв’язок. Знання про такий зв’язок вони визначають благо або загальну мудрість. Учень Платона і знаменитий критик його вчення Аристотель вважав, що філософія вивчає причини і засади світобуття, форми морально-етичної поведінки та найкращі організації суспільного життя людей. Отже філософія як сфера духовно-теоретичної діяльності з самого початку вбачала свою мету в тому, щоб дослідити й зрозуміти світ як цілість, визначити його вихідні положення, причини існування, встановити місце людини в оточуючому її світі, допомогти їй обрати надійну „лінію життя”. Античні філософи були одночасно і вчителями, і вихователями молоді, заснували школи: „Стоя” Зенона, Посідонія, „Академія” Платона, „Лікей” Аристотеля.

У середньовічній філософії основна її проблематика дослідження зводилась до з’ясування питання співвідношення „людина-Бог”. Людина – це результат божого творіння. Визначальним у ній є душа, ідеальний початок, а тіло її , протилежно душі – гріховне. Філософія середньовіччя спиралась на християнський світогляд, проблеми віри були домінуючими по відношенню до розумового та чуттєвого-емпіричного пізнання. Проте вже в ті історичні часи в філософській думці виділяють дві протилежні тенденції – номіналізм що визнає а першопочаткове одиничні сутності, та реалізм, представники якого вважають первинним загальні, універсальні поняття. Між ними ведеться безкомпромісна боротьба.

Розпочинаючи з періоду Відродження – XIV–XV ст., в Європі визначення предмета філософського знання наближається до розуміння дослідного і теоретичного природознавства. Філософія започатковується як наукова дисципліна. Таке її розуміння характерне для англійських філософів-емпіриків XVІ–XVІІ ст. – Ф Бекона, Д. Локка, Т. Гоббса, та філософів-раціоналістів Нового часу – Р. Декарта, Б. Спінози, Г. Лейбніца. Прагнення до створення цілісних, надійно обґрунтованих філософських систем зберігається у представників німецької класичної філософії кінця XVІІІ – початку ХІХ ст., зокрема у творчості І. Канта, Й. Фіхте, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля. Подібний підхід до пояснення природи філософського знання з другої половини ХІХ ст. Закріплюється у філософії позитивізму. Яка ставила перед собою мету вивчення загальних законів світобуття, однаково властивих як природі, так і суспільству.

Водночас, починаючи з середини ХІХ ст. і донині, наростає розмаїття в розумінні філософії. Деякі філософські школи навіть відмовляються від вживання самого терміну „філософія”. Наприклад, один із засновників сучасного екзистенціалізму А. Камю наголошував, що екзистенціалізм – це не філософія, а скоріше світосприймання, у центрі якого – буття людських одиничностей. Марксистсько-ленінська філософія, навпаки, розуміє предмет філософії не тільки в межах теоретичного обґрунтування світогляду, а насамперед як науки про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. В українській філософській думці І.Я. Франко пропонує при розкритті суті філософських течій та їх взаємовпливів виходити з принципу історичного поступу, головним для якого є полі центричність, плюралізм у визначенні філософського процесу, існування різноголосся концепцій, напрямків та шкіл. Світоглядний зміст поступу при вивченні філософії полягає в тому, що він дає можливість зрозуміти неабияку складність, досить часто суперечливість, неоднолінійність та нерівномірність істотко-філософського процесу. Таким чином виходячи з короткого екскурсу до питання зміни предмета філософського знання, можна зробити загальний висновок, що переважає розмаїття, принципи плюралізму щодо з’ясування сутності філософії, з притаманним їй постійним збагаченням різноманітного змісту її предмета дослідження.

Предмет філософії

Першою історичною формою філософського мислення була натур філософія, тобто філософське вчення про природу, філософія природи. Вона являла собою цілісне неподільне знання про природу і її розвиток, фактично зливалась з природничими науками. Французький філософ ХVII ст. Декарт порівнював філософію з деревом, корінь якого – метафізика, а гілки – всі інші науки. Такий широкий предмет філософії виправдовувався недостатнім розвитком конкретних знань. В античному світі філософія була “наукою наук”, але потім від неї в ході історичного розвитку відокремлювалися одна за одною спеціальні галузі наукових знань – астрономія, фізика, хімія, біологія, історія, соціологія, логіка і т.д. У цих умовах філософія опинилась ніби в становищі шекспірівського короля Ліра, який на старість роздав дочкам своє царство, а вони вигнали його, як жебрака, на вулицю. Але розмежування між філософією і спеціальними науками, безсумнівно, сприяло формуванню специфічного предмету філософського дослідження: Що становить сутність природи, Всесвіту? У яких стосунках перебувають свідомість і зовнішній світ? Що таке людина і яке її місце в світі? Чи здатна вона пізнати і перетворити світ, і якщо так, то яким чином?

Зародження філософії історично збігається з розвитком наукових знань, з формуванням потреби в теоретичному дослідженні. Спочатку філософія відповідала на питання, які були вже поставлені релігійно-міфологічним світоглядом. Однак спосіб розв’язання цих питань у філософії був вже іншим, він ґрунтувався на теоретичному аналізі цих питань, котрий погоджувався з логікою і практикою. Перші мислителі античного світу прагнули головним чином зрозуміти походження різноманітних природних явищ.

З розвитком філософії відбувається також поглиблення, збагачення власних філософських уявлень, виникають різні філософські теорії, формуються такі філософські дисципліни: онтологія – вчення про буття, або про сутність усього існуючого; гносеологія – теорія пізнання; логіка – наука про форми правильного, послідовного мислення. Крім того, з плином часу формуються специфічні галузі філософського знання. Це – філософія історії, предметом якої є виявлення закономірностей історичного процесу, вивчення специфіки, природи і форм історичного знання, а також з’ясування сенсу і спрямованості історії людства. Специфічною галуззю є філософія культури, що досліджує специфіку становлення культури, її сутність і значення, а також особливості і закономірності культурно-історичного прогресу. Філософія науки розглядає проблеми розвитку науки, яка виробляє і теоретично систематизує об’єктивні знання про дійсність. об’єктом вивчення етикиє мораль як форма суспільної свідомості, одна з найважливіших сторін життєдіяльності людини, специфічне явище суспільного життя. Естетика вивчає два взаємопов’язаних кола явищ: сферу естетичного, як специфічного вияву ціннісного ставлення людини до світу і сферу художньої діяльності людини.

У історії філософії існувала спроба виділити основне питання філософії. Воно було сформульоване Ф. Енгельса у праці “Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії”. За Ф. Енгельсом, основне питання філософії – це питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, природи. Основне питання філософії, згідно з Енгельсом, розглядається з двох боків: Що є первинним – мислення чи буття, природа чи дух, що кого породжує і визначає, тобто, що чому передує: матеріальний світ свідомості чи свідомість матеріальному світові? Як відносяться наші думки про світ, що нас оточує, до самого цього світу? Чи спроможне наше мислення пізнати дійсний світ, дати вірне відображення дійсності? Доступний чи недоступний оточуючий світ для пізнання?

Залежно від розв’язання основного питання філософії в історії філософії виділяють дві основні лінії, два основних табори – матеріалізм, що первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, що вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм. Представники об’єктивного ідеалізму вважають матерію вторинною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першооснову об’єктивні ідеалісти вбачають у якійсь ідеальній силі, що існує об’єктивно, зовні, незалежно від свідомості суб’єкта. До об’єктивних ідеалістів належить Платон, Фома Аквінський, Гегель та ін. Представники суб’єктивного ідеалізму первинним вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб’єкта.

Таким чином предметом філософії є найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення людини.


3813982109401402.html
3814061338435108.html
    PR.RU™